Вогнями палили,
В мене снайпери стріляли
Й "беркутівці" били.
На Майдані, на Майдані
Ми дуже довго жили.
Стоїмо ми й до тепер,
Поки нас не вбили.
Ми ходили, ми ходили,
Ми "беркутівців" били,
Ми "коктейлі" в них кидали,
Ще й шини палили.
Не побачив перемогу,
Не чув того радісного крику,
Не бачив снайперської спаленої форми
І закривавленої "беркутівської" пики.
Я - де спалені шини,
Де закривавлений Майдан,
Де височенні барикади сягають до небес,
Де влада віддає страшний наказ,
Де Будинок профспілок і вогонь не згас,
Де в душах вогонь не погас.
Я там, де тітушки народ продають,
Вони, навіть, рідну матір не бережуть.
А мати не спала,
Синів все навчала,
Щоб любили Вкраїну свою,
Щоб народ берегли, а не продавали.
Я ЧЕСТЬ ЗА ГРОШІ НЕ ПРОДАМ,
ТІТУШКОЮ НЕ СТАНУ,
БО Я ЛЮБЛЮ СВОЮ ДЕРЖАВУ,
Я ПАТРІОТОМ СТАНУ!
А "Беркут", мов той звір,
Пригнічує людську подобу.
І дикий вогонь в очах його горить,
Він на людей випліскує свою нікчемну злобу,
А в голові, мов дзвін дзвенить.
Де плаче мати за героєм,
З надією з Майдану жде.
Він влади спокій знепокоїв.
" А, може, ще повернеться?!
А, може, ще прийде?!"
Та все ж ми знаємо:
Вони померли не дарма,
Бо врятували Україну
Від тяжкого ярма
І землю свою врятували,
А ворогів навіки прокляли.
Авторами цього вірша є активний читач нашої бібліотеки, учасник клубу "Юний поліглот" Щурко Олександр, який навчається у 7-В класі ЗОШ №16 та його однокласниці Шеменда Христина, Галелюка Христина та Медвідь Уляна.
