О. Генрі "Відьмині хлібці" (переклад новели з англійської мови на українську учасниками клубу"Юний поліглот" дистанційно)

Witches` Loaves

     Miss Martha Meacham had a small bakery. She was neither very rich nor very poor.She had two thousand dollars in the bank.

Miss Martha was forty yeas old.

     She had a kind heart, and only two of her teeth were false. Although she was still unmarried she hoped to get married some time.

     Two or three times a week a customer came in to buy some bread. He was a middle-aged man with a beard and he wore glasses.

     Soon Miss Martha began to take an interest in him. He spoke English with a strong German accent. His clothes were old but clean and he had good manners.

     He used to buy two loaves of stale bread. Fresh bread was five cents a loaf. Stale bread was two loaves for five cents. The customer never bought fresh bread.

     Once Miss Martha saw red and brown stains on his hands. She was sure then that he was an artist and very poor. She was sure he lived in a cold room where he painted his pictures.

 He ate stale bread and thought of the good things that were sold in Miss Martha's bakery. When she sat down to dinner or had tea and jam, she used to think of the poor artist with good manners and feel sorry for him. She wanted to share all the good things she had with the well-mannered man.

     I have told you already that Miss Martha had a kind heart. One day she brought from her room a picture that she had bought many years before. With its help she hoped to find out whether the man was really an artist.

     It was a Venetian scene. There was a beautiful palace in the picture, gondolas, young ladies, the moon and the stars. She hung the picture on the wall of her bakery so that the artist could notice it.

     Two days passed. The customer came in for bread.

     "Two loaves of stale bread, blease!"

     "You have here a fine picture, madam," he said taking the bread from her.

Miss Martha was very happy to hear these words.

      "Do you think it is a good picture?" she said.

"Well..." he said, "the palace is not so good. The perspective is not true. Goot morning, madam." He took his bread and left.

     Yes, he must be an artist! Miss Martha was sure of it now. She took the picture back for her room. How kindly his eyes shone behind his glasses! How clever he was!

     He saw the perspective at once. And he has to eat stale bread only! But artists often have to struggle bofore they become famous.

      How she wanted to be of some help to him! She wanted to keep house for him, to share with him all the good things she had in her bakery. She was even ready to share her two thousand dollars with him.

     Time went on. Sometimes he talked to her for a few minutes. He bought only stale bread as before. He never bought a cake or a loaf of fresh bread.

     She thought he began to look thinner. It was clear to her he did not eat enough, he was starving! How she wished to add something good to the stale bread he ate. But she knew, poor artists were proud and she was afraid to make him angry.

     Miss Martha began to wear her new dress in the bakery. She also bought some cold cream in order to make her face a little more beautiful.

     One day the customer came in as usual and ask for stale loaves. While Miss Martha was getting them from the shelf the siren of a fire-engine was heard.

     The customer ran to the door to look. Suddenly a bright idea came to Miss Martha. On one of the shelves there was a pound of butter she had bought in the morning. With her bread knife Miss Martha made a deep cut in each of the stale loaves.

     Then she quikly put a big piece of butter into each cut and pressed the loaves together again.

     When the customer turned from the door she was wrapping the loaves in a paper.

     As usual he said a few pleasant words to her and left.

     After he had gone, Miss Martha smiled to herself. But she was not sure... Had she the right to do such a thing?

      Who knows? Artists have their pride. Will he be angry with her? Still, the more she thought of it the more she became sure that the customer would not be angry.

     For a long time she thought about him:

now he comes home and sits down to his dinner of stale bread and water... Now he cuts into a loaf... Ah!

     Miss Martha blushed. Will he think of the hand that put the butter in the bread? Will he thank her in his heart?

     Suddenly the front door bell rang loudly. Somebody was coming in making a lot of noise. 

     Miss Martha hurried to the door. Two men were there. One was a young man smoking a pipe. She had never seen him before. The other was her artist.

     His face was very red. His hat was on the back of his head. His eyes looked at her angrily. He raised his fists and shook them in Miss Martha's face. In Miss Martha's face! 

     "Dummkopf!" he shouted very loudly and angrily. Then "Tausendofner!" or something like that in German.

     The young man tried to pull him awa"I will not go,"

 the artist shouted, " I want to tell her all!"

     "You have spoiled everything," he cried"I want to tell you.You were a MEDDLESOME OLD CAT!"

     Miss Marta was silent. She could not say a word. She put her hand to her head.

     The young man took the artist by the arm.

     "Let's go," he said.  "You have said too much." He dragged the angry artist out into the street. Then he came back to the bakery.

     "I want to explain everything," he said.  "That man's name is Blumberger. He is an architectural draftsman. I work in the same office with him.

      "It took him three months to draw a plan for a new building. It was for a prize competition. That's why he worked so hard at it. He finished inking the lines yesterday. You know a draftsman always makes his drawing in pencil first. After that he inks the line. When it's done he rubs out the pencil lines with stale bread. It is better than Indian-rubber.

     "Blumberger has always bought stale bread here. To-day he tried to rub out the pencil lines of his plan with the bread he bought in your bakery... Well, you know that butter is not good for paper... You must understand that his plan can now be used only as paper for sandwiches."

     Miss Marta went to her room. She took off her new dress. She put on the old brown one she used to wear. Then she threw the cold cream out of the window.

 

Відьмині хлібці

     Міс Марта тримала маленьку пекарню  на куті вулиці. Була вона не багата, але і не дуже бідна. На її рахунку в банку було даі тисячі доларів.

     Їй було сорок років. Мала вона добре серце і лише два зуби були вставні. Хоч була вона неодружена, але сподівалась, що колись таки одружиться.

     Два, чи три рази на тиждень у пекарню заходив один покупець, щоб купити хліба. То був чоловік середнього віку з бородою і в окулярах.   Не минуло багато  часу, як він сподобався міс Марті. Говорив він англійською мовою з німецьким акцентом. Одяг його був старим, але чистим і мав він гарні манери.

     Зазвичай він купував дві буханки черствого хліба. Одна буханка свіжого хліба коштувала п’ять центів. А за п’ять центів можна було купити дві буханки черствого хліба. Цей покупець ніколи не купував свіжого хліба.

     Одного разу міс Марта побачила червоні та коричневі плями на його руках. Вона була певна, що він - художник і дуже бідний. Очевидно, він жив у холодній кімнаті, де і малював свої картини. Він їв свій черствий хліб і думав про гарні речі, які продавала міс Марта у своїй пекарні. Сідаючи обідати, чи пити чай з джемом, вона завжди думала про бідного художника з гарними манерами, і їй було дуже шкода його. Вона дуже хотіла поділитись всім своїм добром з цим чоловіком із гарними манерами. Я вже говорив, що міс Марта мала добре серце.

     Одного разу вона принесла зі своєї кімнати карнину, яку купила багато років тому. З її допомогою вона сподівалась дізнатися, чи цей чоловік і дійсно є художником. Це була Венеція. На картині можна було побачити гарний палац, гондоли, молодих дівчат, місяць і зірки. Вона повісила картину на стіні у своїй пекарні, щоб художник міг її помітити.

     Минуло два дні. Покупець зайшов за хлібом.

     "Дві буханки черствого хліба, будь ласка!"

      "У Вас гарна картина, мадам", сказав він, беручи від неї  хліб.

     Міс Матра буже зраділа, почувши ці слова. "Як, на Ввшу думку, це хороша картина?" - спипала вона..

     "Ну, - відповів він, - палац не дуже гарний і краєвид не правдивий. До побачення, мадам". Він взяв хліб і пішов. 

    Так, він має бути художником. Міс Марта була переконана в цьому тепер. Вона забрала картину назад у свою кімнату. Який ніжний у нього погляд крізь скельця окулярів! Який він розумний! 

    Він зразу ж помітив краєвид. І він змушений їсти лиш черлтвий хліб. Але художник завжди змущений боротися перед тим, як стае відомим.

     Як хотіла вона хоч трохи допомогти йоиу. Вона б хотіла вести для нього домашнє господарство, ділити з ним все те гарне, що було в її пекарні. Вона була навіть готова розділити з ним дві тисячі доларів.

     Минав час. Іноді він розмовляв з нею кілька хвилин. Як і раніше, він купував лише черстаий хліб. Він ніколи не купив ні жодного тістечка, ні свіжого хліба.

     Вона помітила, що він схуд. Вона зрозуміла, що він не їсть достатньо, він голодує! Як хотіла б вона додати чогось доброго до того черствого хліба, який він їв. Але вона знала і те, що бідні художники горді і боялась розсердити його.

    Міс Марта почала носити свою нову гарну сукню в пекарні. Також вона купила косметичні креми, щоб зробити своє обличчя трохи гарнішим. 

    Одного дня покупець як завжди зайшов і попросив черствого хліба. В той час, коли міс Марта брала хліб з полиці, надворі пролунав звук сирени пожежної машини. 

    Покупець підбіг до дверей, щоб глянути, що там трапилось. Раптом чудова ідея спала на думку міс Марти. На одній з полиць лежав фунт масла, яке вона купила вранці. Ножем вона зробила глибокі надрізи у двох буханках черствого хліба. Потім вона швидко поклала по великому кусню масла в кожну буханку і склала їх докупи знову. 

    Коли покупець повернувся, вона саме загортала хліб у папір.

     Як завжди, він сказав їй кілька приємних слів і пішов.

     Залишившись на самоті, міс Марта усміхалась сама до себе. Але вона не була певна... Чи мала вона право робити таку річ?... Хто знає? Художник має власну гідність. Чи не розсердиться він? Але чим більше вона думала, тим більше була переконана, що художник не буде серлитися.

     Довгий час вона думала про нього: зараз він прихолить додому і сідає, щоб пообідати черствим хлібом і водою... Зараз він розрізає буханку... ах!

     Міс Марта хвилювалась. Чи подумає він про руку, яка поклала масло в хліб? Чи буде він їй вдячним?

     Раптом вона почула звук дверного дзвінка. Хтось зайшов у пекарню, зчиняючи багато шуму.

    Міс Марта поспішила до дверей. Вона побачила двох чоловіків. Один з них був досить молодим. Він курив люльку. Ніколи раніше вона його ще не бачила. Іншим був її художник. 

    Його обличчя було дуже червоним. Капелюх дув настільки перекособоченим, що здавалось ось-ось впаде з голови. Він люто глянув на неї, попім, піднявши кулаки, потряс ними прямо перед обличчям міс Марти. Прямо перед обличчям міс Марти!

     "Дура безголова! - закричав він дуже сердито і голосно, згодом додав, - Тисячу чортів!", чи щось схоже на те німецькою мовою.

      Молодий чоловік намагався його відтягнути та вгамувати.

    " Я нікуди не піду! - кричав художник, - Я хочу сказати їй усе!"

   "Ви все зіпсували" - кричав далі художник, - Я хочу сказати Вам! ВИ - СТАРА НАСТИРЛИВА КІТКА!"

     Міс Марта мовчала, обхопивши голову руками. Вона не могла промовити жодного слова. 

    Молодий чоловік взяв художника за руку.

     "Пішли, - сказав він, - Ви сказали вже занадто багато". Він витяг сердитого художника на вулицю. Потім вже сам повернувся в пекарню.

     "Дозвольте мені все Вам пояснити, - сказав він, - Цього чоловіка звати Блюмбергер. Він працює архітектором креслярем. Я працюю в тому ж офісі, що і він.

     Впродовж трьох місяців він креслив проект нового будинку. Це була конкурсна робота. Цей проект вимагав багато зулиль і часу. Якраз вчора він закінчив виконання креслення чорнилом. Розумієте, кресляр спочатку виконує все креслення олівцем. Тоді він проводить всі лінії чорнилом.  А коли все закінчено, він витирає всі лінії,  які були зроблені олівцем, черствим хлібом. Це краще, ніж гумка для олівця.

     Блюмбергер завжди купував черствий хліб тут. Сьогодні він намагався витерти лінії із свого проекту, зроблені олівцем, хлібом, який він купив у Вашій пекарні. Ну, ви і самі знаєте, що масло не добре для паперу... Ви повинні зрозуміти, що його проект можна зараз викристовувати лиш, як папір для бутербродів". 

    Міс Марта пішла у свою кімнату. Вона зняла нову сукню і одягнула ту стару коричневу, яку носила раніше. А тоді всі свої креми вона викинула через вікно.